Козацький рід Горленків був колись добре знаний не тільки в Україні, а й в Росії, Швеції, Поль­щі, Туреччині. Його за­сновник, прилуцький пол­ковник Лазар Горленко— один з найвідоміших коза­цьких ватажків другої по­ловини XVII століття. За 30 років козаки Прилуць­кого полку п'ять разів обирали його своїм пол­ковником і то в найтяжчі для Гетьманщини часи. Його ім'я було настільки відомим, що в офіційних документах України і Ро­сії того часу не завжди згадували його прізвище, а просто писали — полковник прилуцький Лазар і всі знали, що мова йде саме про нього, про Горленка.

Не менш знаменитим у свій час був і син Лазаря — Дмитро, теж полковник прилуцький, одноду­мець і сподвижник гетьма­на Івана Мазепи. Дмитро 17 років правив полком, а після смерті Мазепи вважався серед старшининим із перших претен­дентів на гетьманську бу­лаву.

Знали й шанували в Гетьманщині й онука Ла­заря, сина Дмитра — Андрія. Він першим з Горленків отримав найвищу на той час освіту у Києво-Мотилянській колегії. Ро­зумний, добре освічений: хоробрий козак швидко зробив собі кар'єру в ко­зацькому війську, дослу­жившись у 1709 році до бунчукового товариша. Тоді ж, після поразки коро­ля Карла у Полтавській битві, він, разом з бать­ком і тестем Данилом Апостолом пішов з гетьманом Мазепою за кордон. Потім московське заслання і знову служба у війську. У 1725 році його призначили наказним геть­маном над козаками у Гілянському поході. Андрій Дмитрович володів знач­ними маєтностями в Мир­городському й Лубенсько­му полках. На Прилуччині йому належали село Хаєнки, хутори Верниго- рівщина й Стасівщина, мав грунти в Подищі, Жу­равці, Переволочній, По­лонках. Був одружений на доньці миргородського пол­ ковника, а згодом гетьма­на Апостола Марії Дани­лівні, яка народила йому п’ятьох синів і трьох до­чок. Жив у старовинній батьківській садибі Чернявщині (Лапинцях) під Прилуками, де й помер у 1756 році.

У козацькому війську служили й сини Андрія Дмитровича. Григорій до­служився до бунчукового товариша, а старший Ан­дрій більше тридцяти років командував Полтавським полком. Відомою і поважною особою був також і Михайло Андрійо­вич — ігумен Максаківського монастиря на Чер­нігівщині у 1749—1754 роках, а потім архіман­дрит знаменитого Києво-Братського Богоявленського монастиря, при якому ще на початку XVІІ століття була заснована Братська школа, що зго­дом переросла у Києво Могилянську академію.

Але найбільше просла­вив рід Горленків най­старший син Андрія Дми­тровича, онук полковника Дмитра і гетьмана Дани­ла Апостола, правнук полковника Лазаря — Яким